ШОСТА ЗАПОВІДЬ

“Не вбивай “ (Вих. 20, 13)

 

 Це означає:

Бог вдихнув життя від життя Свого в кожну створену істоту. Життя є найдорогоціннішим багатством, дане Богом. Тому той, хто зазіхає на будь-яке життя на землі, піднімає руку на найдорогоцінніший дар Божий, до того ж – на саме життя Боже. Усі ми, що живемо сьогодні, – лише тимчасові носії життя Божого в собі, охоронці найдорогоціннішого дару, що належить Богу. Тому ми і права не маємо, і не можемо відібрати життя, дане Богом, ні в себе, ні в інших.

А це означає:

– по-перше, ми не маємо права вбивати;

– по-друге, ми не можемо вбити життя.

 Якщо випадково на базарі розіб’ємо горщик із глини, гончар розлютиться і вимагатиме відшкодування збитку. Правду кажучи, людина теж створена з такого самого дешевого матеріалу, що й горщик, але те, що приховано в ній, – безцінне. Це душа, що творить людину зсередини, і Дух Божий, що дає душі життя.

Ні батько, ні матір не мають права позбавляти життя своїх дітей, бо не батьки дають життя, а Бог через батьків. А оскільки батьки життя не дають, то вони не мають права відбирати його.

Але якщо батьки, які багато працюють, щоб поставити на ноги своїх дітей, не мають права позбавляти їх життя, як тоді можуть мати таке право ті, хто випадково зіткнеться на життєвому шляху з їхніми дітьми?

Якщо розбити горщик на базарі, боляче стане не горщику, а гончареві, який його зліпив. Так само, якщо вбито людину, біль відчуває не вбитий, а Господь Бог, Який людину створив, возвеличив і вдихнув Дух Свій.

Отже, якщо той, хто розбив горщик, повинен відшкодувати збиток гончареві, то тим більше вбивця повинен відшкодувати Богові життя, яке відібрав. Навіть якщо люди не вимагатимуть відшкодування, Бог вимагатиме. Вбивце, не обманюй себе: навіть якщо люди забудуть про твій злочин, Бог забути не може. Дивись-но, є речі, які і Господь не може. Наприклад, Він не може забути про твій злочин. Пам’ятай про це завжди, згадай у гніві своєму перед тим, як схопитися за ніж чи пістолет.

З іншого боку, ми не можемо вбити життя. Повністю вбити життя означало б убити Бога, бо життя належить Богу. Хто може вбити Бога? Можна розбити горщик, але не можна знищити глину, з якої він був зроблений. Так само можна роздрібнити тіло людини, але не можна ні розбити, ні спалити, ні розвіяти, ні розлити її душу та її дух.

Є притча про життя.

У Царгороді володарював один страшний, кровожерливий візир, у якого улюбленим заняттям було щодня спостерігати, як кат стинає голови перед його палацом. А на вулицях Царгорода жив один юродивий, праведник і пророк, якого всі люди вважали Божим угодником. Одного разу вранці, коли кат на очах візира страчував чергового бідолаху, юродивий став під його вікнами і почав розмахувати залізним молотом направо і наліво.

– Що ти робиш? – запитав візир.

– Те саме, що й ти, – відповів юродивий.

– Як це? – знову запитав візир.

– А так, – відповів юродивий. – Я намагаюся вбити вітер цим молотом. А ти намагаєшся вбити життя ножем. Моя праця марна, як і твоя. Ти, візире, не зможеш убити життя, так само, як і я не зможу вбити вітер.

Візир мовчки віддалився в темні покої свого палацу і нікого до себе не пускав. Три дні він не їв, не пив і нікого не бачив. А на четвертий день скликав він своїх друзів і сказав:

– Воістину, Божа людина права. Я чинив безглуздо. Життя не можна знищити, як і вітер неможливо вбити.

В Америці, у місті Чикаго, жили по сусідству двоє чоловіків. Один із них спокусився на багатство свого сусіда, пробрався вночі до нього в дім і відсік йому голову, потім сунув гроші за пазуху і пішов геть. Але тільки вийшов він на вулицю, як побачив убитого сусіда, який ішов йому назустріч. А на плечах у сусіда була не його голова, а голова вбивці. У жаху вбивця перейшов на іншу сторону вулиці і кинувся бігти, але сусід знову опинився перед ним і йшов йому назустріч, схожий на нього, немов відображення в дзеркалі. Вбивцю пройняв холодний піт. Якось добрався він до свого дому і ледве пережив цю ніч. Проте наступної ночі йому знову явився сусід, але не зі своєю головою, а з головою вбивці. І так було щоночі. Тоді вбивця взяв награбовані гроші і кинув їх у річку. Але й це не допомогло. Сусід кожної ночі з’являвся йому. Вбивця здався суду, визнав свою провину і був засланий на каторгу. Але й у в’язниці вбивця не міг зімкнути очей, бо щоночі бачив сусіда зі своєю головою на плечах. Врешті-решт, він почав просити одного старого священика, щоб той помолився Богу за нього, грішного, і причастив його. Священик відповів, що перед молитвою і Причастям він повинен зробити одне визнання. Засуджений відповів, що він уже зізнався у вбивстві свого сусіда. “Не це, – сказав йому священик, – ти повинен побачити, зрозуміти і визнати, що життя твого сусіда є твоїм власним життям. І ти, убиваючи його, убив і самого себе. Тому ти й бачиш свою голову на тілі вбитого. Цим Бог дає тобі знак, що твоє життя, і життя твого сусіда, і життя всіх людей разом є одним і тим самим життям”.

Засуджений задумався. Після тривалих роздумів він усе зрозумів. Потім він помолився Богу і причастився. І тоді перестав дух убитого чоловіка переслідувати його, а він почав проводити дні і ночі в покаянні та молитві, оповідаючи іншим засудженим про чудо, яке йому було відкрито, а саме, що людина не може вбити іншу, не вбивши саму себе.

Ах, браття, які жахливі наслідки вбивства! Якби це можна було описати всім людям, воістину не знайшлося би божевільного, який вчинив би замах на чуже життя.

Бог пробуджує совість убивці, і його власна совість починає точити його зсередини, як хробак під корою точить дерево. Совість гризе, і б’є, і гуркотить, і реве, як скажена левиця, і нещасний злочинець не знаходить спокою ні вдень, ні вночі, ні в горах, ні в долинах, ні в цьому житті, ні в могилі. Легше було б людині, якби розкрився її череп і рій бджіл оселився всередині, ніж оселиться в її голові нечиста, розтривожена совість.

Тому, браття, Бог і заборонив людям, заради їхнього спокою і щастя, убивство.

“О, Господи Предобрий, яка солодка і корисна кожна Твоя заповідь! О, Господи Всесильний, збережи раба Твого від злої справи і совісті, що мстить, щоб славити і вихваляти Тебе на віки віків. Амінь”.

 

 Миколай Сербський (святитель) Пояснення десяти заповідей, даних Мойсеєві. - Львів:  Видавець Бадікова Н.О., 2014