(14 травня)

Священномученик Макарій, Митрополит Київський і всієї Руси жив у XV столітті. Про те, де саме народився майбутній Святитель, немає достатніх відомостей. Відомо, що батьки виховали його у православній вірі.

В юнацькі роки він ніс послух у київських монастирях, в одному з яких прийняв чернечий постриг, а згодом переїхав до Вільно (суч. Вільнюс). Близько 1478 року він стає архімандритом Віленського Свято-Троїцького монастиря та Митрополичим Намісником над усіма православними монастирями і церквами Литовського Князівства.

В 1495 році, після смерті Київського Митрополита Іони (Глезни), Собором руських (українських) архієреїв відбулося поставлення архімандрита Макарія Митрополитом. Для одержання благословення до Константинопольського Патріарха Нифонта були послані старець Діонісій і чернець Герман. 1496 року Патріарх надіслав Великому князеві, княгині та Митрополиту Макарію листа з благословенням.

Митрополит Макарій був ревним пастирем, стежив за дисципліною духовенства, намагався підвищити моральний рівень священнослужителів своєї Митрополії, але до порушників церковної дисципліни та християнської моралі був дуже суворим. Багато допомагав він нужденних. Також Святитиль виступав на захист Православної Церкви від католицьких можновладців.

У ті часи, усі Київські Митрополити, які були до Святителя Макарія, жили не в Києві, адже давнє місто було напівзруйнованим. Їхати туди вважалося небезпечним через напади татар. Після обрання Митрополит Макарій, за прикладом своїх попередників, якийсь час жив у м. Вільно. 

Митрополит Київський Макарій вважав своїм архипастирським обов’язком відвідати давню кафедру Київських Митрополитів й підтрити свою паству. 

У пасхальні дні 1497 року Митрополит Макарій поспішав відвідати Київ. Він збирався відбудувати й Софійський собор, на що зібрав кошти. 

Однак, планам Митрополита не судилося здійснитися: під час поїздки Митрополит Макарій постраждав мученицькою смертю. Сталося це у селі Скриголов, що неподалік від міста Мозир (територія сучасної Білорусі). Митрополит Макарій проїжджав повз це село саме у неділю (14 травня) та зупинився, щоб відслужити у місцевій церкві Літургію.

Під час Божественної Літургії стало відомо, що наближаються татари. Митрополит Макарій вийшов на амвон і повідомив про це вірних, закликаючи їх сховатися: "Рятуйтесь, діти мої, а мені не можна. Я віддаю себе в руки Господні". Всі сховалися у лісі. Сам Митрополит залишився у церкві та продовжив молитись.

Увірвавшись до храму, татари вбили Митрополита Макарія перед Престолом у вівтарі, відрубавши йому голову. Оскільки Священномученик тримав Святу Чашу правою рукою надто міцно, вбивці, щоб забрати святиню, відрубали Митрополиту Макарію праву руку. 

Після відходу татар місцеві селяни повернулися до свого села. Через декілька місяців під час косіння серед трав було знайдено нетлінне тіло Митрополита Макарія. Незабаром разом із монахами Києво-Печерської Лаври мощі доставили зі Скриголова до Києва у Софійський собор, поклавши їх у раку. Біля раки Священомученика Митрополита Макарія сталося багато чудес.

В 1547 році Митрополита Макарія було канонізовано. З того часу мощі Священномученика перебували у Софійському соборі. У 1930-х роках мощі перенесли у Свято-Володимирський Кафедральний Собор, де вони й перебувають зараз. 

Джерело: http://kolomija.com