Бесіда архимандрита Рафаїла (Кареліна)

Молитва – це невидимі сходинки, якими душа людини возноситься до неба. Молитва – це духовні цеглини, з яких Ангели будують вічну оселю нашій душі. Молитва – це посіяні в серці зернята, з яких в небі проростуть райські квіти. Святі Отці називають молитву царицею над усіма чеснотами.

Молитва буває церковна і келійна (домашня). Через молитву християн освячується весь світ. Всі храми світу з’єднані між собою невидимими каналами благодаті. Духовні промені, які виходять з усіх храмів, з сердець усіх щирих молільників, перетинаються в кожній церкві. Тому, коли ми молимось в храмі, то за нас звершується служба і за нас моляться у всіх церквах світу. Молитви, які складені святими Отцями – це зойк, який вийшов із їх сердець, це найчистіше дихання найчистіших душ. Святі подвижники краще нас бачили таїни духовного світу, бачили власні душі і в чорних прірвах падіння, і в блискучому світлі преображення. Тому молитви, складені ними, мають велику духовну силу. Якщо ми будемо читати їх уважно, намагаючись злити з ними наш розум і серце, то вони стануть нашими власними молитвами. Але ми повинні, крім цього, вчитися розмовляти з Богом і своїми словами. Св. Іоан Кронштадський говорить: Після молитовного правила скажи Господу хоча б декілька своїх власних слів. Яка приємна буде Богу ця молитва! Як батькові приємне лепетання маленької дитини. Господь говорить в Євангелії: Коли молишся, не говори зайвого (Мф. 6,7). Деякі вважають, що зайве – багатослів’я, довготривалість молитви. Але це не так: багатослівною ми називаємо людину, в мові якої більше слів, ніж думок. Говорити зайве в молитві – значить просити в Бога некорисного нам. Говорити зайве в молитві – значить вказувати Богу, як і коли виконувати наші прохання. Говорити зайве в молитві – значить складати наші молитви так, як складають вірші, ніби ми хочемо подіяти на Бога нашим красномовством. А в молитві потрібне тільки одне – щирість і безпосередність. Наша молитва повинна бути проголошена мовою серця – тільки ця мова буває почута на Небі.

Ще один вид молитви – молитва невпинна. Це коротенька молитовка або ж стихи з псалмів, котрі людина повинна промовляти якомога частіше, по можливості – завжди і постійно. Більшість святих Отців творили і нам заповіли творити Ісусову молитву: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного! Цю молитву ми повинні проказувати якомога частіше. Спочатку після молитовного правила – десять, двадцять хвилин, поступово збільшуючи час. Повторювати її слід повільно; наодинці – вголос, в присутності інших – мовчки, в серці. Так поступово Ісусовою молитвою ми зможемо не тільки доповнити ранкові і вечірні молитви, а й заповнити нею весь день. Коли Ісусова молитва торкнеться нашого розуму, то вона очистить його від скверни, неправди та лукавства, зробить розум простим і світловидним. Коли ця молитва увійде в наше серце, то в ньому вона приборкає пристрасті, як приборкувач – диких звірів, пробудить любов до Бога.

Які умови необхідні для правдивої молитви? Перш за все – це приготування до молитви. Ми повинні відволікти свій розум від усього суєтного, від усіх повсякденних справ. Свт. Іоан Золотоуст говорить: Як на крилах, піднімись вгору, над землею, і ти будеш в безпеці від усіх ворогів твоїх. Далі ми повинні уявити, з Ким ми бесідуємо, в присутності Кого ми знаходимося, з Ким починаємо розмову: з Творцем неба і землі, з Повелителем Ангелів – Він в цю мить дослухається до нас. Потім, в нас повинна бути надія, що Господь виконає наші молитви. Господь всесильний, для Нього немає нічого неможливого, Господь – невимовна Любов, тому Він хоче дарувати нам більше благ, чим ми бажаємо собі. Молитва також повинна бути дуже уважною, не розсіяною. Вступаючи в молитву, ми вступаємо в духовну битву, і тоді цілий рій помислів виникає в нас, оточує наш розум, намагаючись відволікти від молитви; в серці нашому пробуджуються пристрасті. Так, чиста молитва притаманна лиш Ангелам, але ми повинні намагатися кожне слово молитви усвідомити, відгукнутись на нього всім серцем. Свт. Василій Великий заповідає, щоб християни розмірковували над тим, що кожний день може бути останнім в їх житті: для молитви необхідна пам'ять про смерть. Прп. Іоан Ліствичник пише, що вважає молитву в пам’яті смертній істинною молитвою.

Які у молитви вороги? Перш за все – гордість. Гордий не може молитися. Гордий вимагає дарів від Бога, ніби він їх заслужив. Гордий намагається відразу зійти на високий духовний рівень, який абсолютно не відповідає його життю. Гордий вимагає від молитви чуда, чекає його і тому часто обманюється в своїх гордих сподіваннях. Дехто говорить, що на молитві чує з ікон якісь голоси, що бачить на власні очі Спасителя. Це – омана від диявола і покарання за гордість. Святі Отці говорять: «диявол – вправний живописець». Не можна під час молитви уявляти якісь картини, наприклад раю чи пекла, чи якісь образи, тим самим підігріваючи свою фантазію. Треба молитись не уявою, а порухом серця. В молитві душа повинна шукати тільки одного – прощення гріхів. Гордий, молячись, вважає, що він уже досягнув святості. Друга перепона в молитві – смуток і відчай. Відчай – це втрата довіри і надії на Бога; а молитва без надії – це молитва Іуди. Ворогом молитви є пам'ять про зло – чорний вогонь, що кипить у серці. Свт. Іоан Золотоуст пише: Якщо хочеш, щоб Бог почув тебе, то спочатку від усієї душі помолись за ворогів своїх, а потім проси у Бога, що необхідно тобі!

Перешкоджають молитві і наші несповідані гріхи, які ніби стіна стоять між нами і Господом. В кожного з нас є головний гріх, улюблений гріх, в якому ми менш за все хочемо каятись, з яким не прагнемо попрощатись. Цей гріх подібний до змії, котра, випиваючи кров нашої душі, робить її безсилою. Вороги молитви – недбалість і розсіяність. Свт. Василій Великий говорить: Якщо ти хочеш молитись уважно, але ще з-за дитячої волі своєї не можеш, то стій, терпи в молитві, і Господь дасть тобі за труд твій. Але якщо ми спроможні молитись уважно, а молимось недбало, то це віддаляє нас від Бога.

Свт. Василій Великий навчає: Коли ти встаєш на молитву, перш за все подякуй Богу за ті благодіяння, котрі Він дарував тобі. Потім принеси покаяння в своїх гріхах. Тільки тоді проси в Господа те, що ти хочеш, закінчивши молитву славослів’ям Богу. Пам’ятаймо: молитва – це перш за все плач за гріхи; щоби молитва була істинною, вона повинна дихати покаянням. Дехто запитує: «Якщо Бог є благим і всемогутнім, то чому так довго не виконує наших молитов?». По-перше, Господь не виконує їх, коли ми просимо не корисного нам. Далі, Він не виконує наших молитв, якщо ми молимось недбало. Бог не виконує молитв іноді заради того, щоб втримати нас в молитві. Він знає наше самолюбство: коли ми отримаємо те, що просимо, то відійдемо від Нього, як ті прокажені, котрі отримавши зцілення, навіть не озирнулись на Христа (Лк. 17,12-19). Отже, Господь зволікає, щоб привчити нас до молитви. Іноді не дає нам бажаного тому, що не прийшов час. А часом зволікає для того, щоб дарувати нам Свої блага в більшій мірі, ніж ми просили, нагородивши нас за терпіння.

Назад до ЗМІСТУ