Святе Причастя
Заповіт Спасителя
Господь благовістить у Євангелії: Я прийшов для того, щоб ви мали життя, і мали з надлишком (Ін. 10:10). І Господь, бажаючи з’єднати нас із Собою, дати нам це «життя з надлишком», обрав для цього не якийсь там мисленно-інтелектуальний, або культурно-естетичний спосіб, але спосіб найпростіший, найприродніший для людини – споживання. Як їжа входить у нас і розчиняється, пронизуючи все до останньої клітини нашого організму, так і Господь захотів поєднатися з нами до самої останньої часточки нашого єства, прилучитися до нас, щоб і ми до кінця прилучилися до Нього. Людському розумові не до снаги осягнути страшну глибину цієї дії Божої; воістину, це любов Христова, котра, як говорить апостол Павло, перевершує всяке розуміння (Еф. 3:19). Таким чином, Причастя – основна їжа християнина, через споживання якої (зауважимо, що хліб і вино Святого Причастя тільки для наших немічних очей залишаються незмінними, насправді вони являють істинне Тіло і Кров Господню) нам подається відпущення гріхів та примирення з Богом у Христі, укріплення духовного життя, зцілення від тілесних і душевних хвороб. Сопричастя Христові укріплює віру та робить людину спроможною провадити істинне християнське життя.
Господь Ісус Христос закликає нас у Своєму Благовісті: Істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Крови Його, то не будете мати життя в собі. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, той має життя вічне, і Я воскрешу його останнього дня. Бо Плоть Моя – істинна їжа, і Кров Моя – істинне пиття. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, той у Мені перебуває, і Я в ньому. Як послав Мене Живий Отець, і Я живу Отцем, так і той, хто споживає Мене, житиме Мною. Це і є хліб, який зійшов з небес. Не так, як батьки ваші їли манну і померли; хто споживає цей хліб, той житиме повік (Ін. 6:53-58). Ці слова Спасителя ясно свідчать про те, що Господь звертає нашу увагу на безперервність Божественного причащання, оскільки інакше сказав би хто їв і пив, а не так як у Писанні, хто їсть і п’є.
Господь заповів нам: Це чиніть на спомин про Мене (Лк. 22:19; 1 Кор. 11:24) та: Прийміть, споживайте, це є Тіло Моє, та пийте з неї усі, це є Кров Моя (Мф. 26:26-28). Ці Божі слова ясно виявляють два необхідних моменти у причащанні: перший полягає в тому, що повеління є обов’язковим, а другий – у тривалості, на яку вказує слово «чиніть»: зрозуміло, це означає, що нам заповідано не просто причащатися, але причащатися безперервно. Саме так і робили перші християни, вони постійно перебували у вченні апостолів, у спілкуванні та переломленні хліба і молитвах (Діян. 2:42). До цього закликали вірних апостоли, святі отці Церкви. Цей заклик неодноразово звучав і на Вселенських соборах: наприклад, Трулльський собор 692 р. своїм 80-м правилом відлучає від Церкви того, хто без поважної причини не причащався протягом 3-х тижнів.
На превеликий жаль більшість сучасних християн нехтує безцінним даром Сопричастя, котрий залишив Спаситель. Навіть на Великдень і на Світлій седмиці у храмах може пробувати величезна кількість народу, який не приступає до Чаші Життя. І це стосується не просто «захожан», тобто невоцерковленої частини суспільства, а, якраз навпаки, активних членів наших парафій. Тому й наспіла необхідність нагадати божественні настанови та вчення святих отців з цього питання.
