Ось лежить нерозкаяна людина на своєму смертельному ложі. На тілі повно ран, а її душа сповнена страхом, тривогою, тугою та тремтінням перед смертю й грядущим судом. Цей умираючий чоловік цілком опущений і безпорадний. Він не здатний прийняти втіху, бо ніколи у своєму житті не ходив із Богом і не вірив в Ісуса Христа як у свого Спасителя. Смерть стоїть перед його очима й погрожує забрати в нього всі його дочасні втіхи, достатки, славу й титули. Диявол показує йому всі його гріхи. Перед тим він зваблював його до них, а тепер застрашує його ними, тривожить його гріхами сумління й показує йому відплату за гріх, яка очікує його після смерті, – вічне осудження. Вічна загибель, безконечні пекельні муки…

З розпукою вмираючий чоловік споглядає навколо себе. Він не бачить довкола нічого, крім страшних диявольських бестій… Усередині докоряє та гнітить його сумління, що досі спало, але тепер на порозі смерті пробудилось і несамовито хвилює його серце перед переходом у пекло. Сумління його тепер почало діяти із стократно більшою силою, як упродовж минулого життя. Він бачить пекло, відчинену безодню, яка готова навіки проковтнути його. Він не може тепер сприйняти і відчути нічого доброго, бо його серце давно вже скам’яніло на всякі враження голосу благодаті через гріх і він давно оглух на Божий поклик. Він упродовж свого земного життя нехтував Святим Духом, благодаттю й довготерпінням Ісуса Христа, тому тепер ангел, благодать Господня, відступає від

нього і залишає його на поталу розпуки й відчаю, яким він самовільно кинувся в обійми під час свого життя.

І так його душа відділяється від тіла. Він стає перед судовим престолом Ісуса Христа, Яким він гордував за свого земного життя, – зневажав і легковажив Його Пресвяту Кров, – і з уст Сина Божого чує незмінний присуд:

“ІДИ ВІД МЕНЕ, ПРОКЛЯТИЙ, У ВОГОНЬ ВІЧНИЙ!”

Ось так гріх і диявол винагороджують безбожних людей… Відкинені, осуджені, позбавлені неба й навіки прокляті, вони переходять у пекло – у страшний вічнооплакувальний стан – у вогонь, “де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає” (Мк. 9, 44).

О, як багато людей безтурботно біжить на таке вічне осудження! О, як багато тих, які тільки називають християнами, а насправді служать гріху, тілесним пожадливостям, швидкоплинним розкошам; віддаються зажерливості, марнотратству, гордості, заздрості; радіють із нещастя ближнього і заподіяної йому кривди; мають своє уподобання в неморальності, лінивстві, гніві, нестриманості, п’янстві, коротко кажучи, у світському житті. Такі люди навіть каються, але це не для того, щоб виправитись і більше не грішити, але передусім задля звичаю, щоб їх вважали побожними людьми, як це колись у глибоку давнину робили фарисеї. Такі номінальні “християни” незабаром після сповіді перед Богом знову повертаються до своїх гріховних схильностей. Опісля знову вони сповідаються та грішать. І так поперемінно вони роблять аж до кінця свого земного життя, ніколи не перейшовши із широкої дороги гріховного життя на вузьку дорогу правди, тобто вони ніколи правдиво, дійсно не покаялися, ніколи не повірили в Господа Ісуса Христа як свого особистого Спасителя і не довірилися Йому зі спасінням своєї душі. Вони зі своєю сповіддю, причастям, відвідуванням церкви, слуханням богослужбових відправ і проповідей ніколи не стали новим створінням у Христі Ісусі, а надалі залишалися слугами гріха, дітьми гніву цього світу й невільниками

диявола. Такі номінальні, поверхневі християни часто хваляться своїм регулярним учащанням на різні богослужіння, але з іншого боку вони не думають про своє навернення та виправлення свого гріховного життя, наче б це було зайве і

непотрібне для них…

І ось у такому стані багатьох людей застає смерть. І на порозі смерті кожен із нас буде бачити плоди свого життя. “Хто сіє для плоті своєї, від плоті пожне тління, а хто сіє для духа, від духа пожне життя вічне” (Гал. 6, 8).

Особливо страшною смерть буде для всіх тих, що у своєму земному житті зазнали благодаті Ісуса Христа, а однак не трималися її; що пізнали Сина Божого, але згодом відпали від Нього та стали відступниками і знову кинулись у вирій

гріха і насолод світу цього.

Боже слово перестерігає нас тут так: “Бо коли ми, одержавши пізнання істини, свавільно грішимо, то не зостається більше жертви за гріхи, але якесь страшне очікування суду й лютості вогню, готового пожерти противників” (Євр. 10, 26-27). “Бо неможливо – тих, що один раз просвітилися, і прийняли дар небесний, і стали причасниками Духа Святого, і скуштували доброго слова Божого, і сили майбутнього віку, і відпали, знову обновляти покаянням, коли вони знову розпинають у собі Сина Божого і зневажають Його” (Євр 6, 4-6).

О грішники, що служите своїм пожадливостям! Коли б дійсно ви знали, що саме ви любите й чому догоджаєте… Ви любите смерть, пекло, безапеляційний присуд і вічне прокляття… Гріхи, що до вас тепер підлещуються, згодом будуть мучити вас. Пізнайте свої злі дороги і нехай гріх викликає у вас огиду. Зречіться грішного життя і насолод світу, бо вони опісля будуть оскаржувати вас. Прислуховуйтеся до ласкавого голосу вашого Доброго Пастиря, Ісуса Христа, Який кличе вас: “Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть Ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий!” (Мф. 11, 28-30). “Моя Кров очистить вас від ваших гріхів. Я прощаю вам ваші провини, бо як далекий схід від заходу, так Я віддалив від вас ваші гріхи. Я вас спас, Я даю вам вічне життя”. Нехай же серця ваші не будуть закам’янілі на цей ласкавий голос вашого Доброго Пастиря. Інакше ви почуєте в день Страшного Суду страшний присуд: “Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний!”. “Страшно впасти в руки Бога Живого!” (Євр. 10, 31).

Боже, Ти – свята й абсолютна правда, і Твій суд є справедливий. Ти не зважаєш на особу, а віддаєш кожному за його ділами. Хто не покається та не повірить Твоєму Слову і не буде дотримуватися Його – той уже має осуд і не буде бачити вічного життя, але попаде у вогняне пекло на вічні віки.

Як ласкавий Ти є до всіх віруючих людей, так і страшним Ти є для грішників, які зневажають Твою благодать. О Господи і Спасителю! Ти знайшов мене в цьому світі і визволив із кайданів гріха, смерті і пекла. Тепер я благаю Тебе, щоб ти відвернув моє серце від спокус цього світу та вчинив його Своїм храмом. Охороняй мене й оживляй мене Твоїм Святим Духом, щоб я ніколи не попав у пекельні тенета диявола та смерті, але щоб я був Твоєю власністю в цьому земному житті й Твоєю благодаттю успадкував життя вічне. Утримай в покорі моє серце, щоб я охоче визнавав свої гріхи, чинив усе в натхненні Твого Святого Духа і дав Йому простір у своєму серці, щоб Він перемінив мене на людину, яка б жила та служила тільки Тобі, та вкінці з Тобою перейшла із цієї долини сліз і смутку у Твої небесні оселі. Амінь.

Слухай зараз, грішний друже!

Голос чийсь бринить, –

Просить Він, благає дуже

Двері відчинить.

То не пізній перехожий

Усі ночі й дні, –

То благає Сам Син Божий:

“Відчини Мені!”

В твоїм серці горе, лихо,

Темрява усе;

Він ввійде й відразу тихе

Світло принесе.

Розжене спокійна мова

Привиди сумні.

Чуєш – стукає Він знову:

“Відчини Мені!”

О, відкрий Йому ти двері

І з твоїм Христом

До блаженної вечері

Сядеш за столом.

Уважай, щоб не проспати,

Бо в твоєму сні

Стихне голос коло хати:

“Відчини Мені!”

Гість пройде, й в плачу й одчаю

Ти в останні дні

Будеш стукати до раю:

“Відчини мені!”

Будуть двері вже замкнуті,

Й ти підеш в сльозах

В пекло, де панують люті

Темрява та жах…

Назад до ЗМІСТУ