(25 грудня)

Святитель Спиридон, Єпископ Тримифунтський, Чудотворець народився в кінці III століття на острові Кіпр.

Про його життя відомостей збереглося мало. Відомо, що він був пастухом, мав дружину та дітей. Всі свої кошти віддавав на потреби ближніх. За це Господь нагородив його даром чудотворіння: він зціляв невиліковно хворих і виганяв бісів.

Після смерті дружини, за царювання імператора Константина Великого (306-337), він був обраний Єпископом міста Тримифунта.

У Архієрейському сані Святитель не змінив свого способу життя, поєднуючи пастирське служіння зі справами милосердя. За свідченням церковних істориків, в 325 році Святитель Спиридон брав участь в I Вселенському Соборі. Тут Святитель вступив в дискусію із грецьким філософом, який захищав аріанську єресь.

Проста мова Єпископа Спиридона показала немічність людської мудрості перед Премудрістю Божою: «Слухай філософе, ми віруємо, що Всемогутній Бог із нічого створив Своїм Словом і Духом небо, землю, людину та весь видимий і невидимий світ. Слово це є Син Божий, Який зійшов заради наших гріхів на землю, народився від Діви, жив з людьми, постраждав, помер для нашого спасіння і потім воскрес, спокутувавши Своїми стражданнями первородний гріх та спас людський рід. Ми віруємо, що Він Одноістотний і Равночесний з Отцем, і віруємо цьому без всяких лукавих вигадок, бо таємницю цю осягнути людським розумом неможливо».

В результаті дискусії противник християнства зробився його ревним захисником і прийняв Святе Хрещення. Після розмови зі Святим Спиридоном, звернувшись до своїх друзів, філософ сказав: «Слухайте! Допоки змагання зі мною велося за допомогою доказів, я виставляв проти одних доказів інші та своїм мистецтвом сперечатися перемагав усіх, але коли замість доказу від розуму, з вуст цього старця почала виходити якась особлива сила, докази стали безсилі проти неї, оскільки людина не може опиратися Богові».

Святитель з великою любов'ю піклувався про свою паству. За його молитвою посуха змінювалася рясним животворним дощем, а безперервні дощі – теплою та сухою погодою. Також зцілялися хворі, виганялися демони.

Одного разу до нього прийшла жінка з мертвою дитиною на руках, просячи заступництва Святого. Помолившись, Спиридон повернув немовля до життя. Мати ж, приголомшена радістю, впала мертвою. Але по молитві Угодника Божого повернулось життя і матері.

Якось, поспішаючи врятувати свого друга, на якого звели наклеп і засудили до смерті, Святитель змушений був зупинитись в дорозі через розлитий від повені струмок. Святий наказав потоку: «Стань! Так велить тобі Владика всього світу, щоб я міг перейти й врятований був чоловік, заради якого поспішаю». Воля Святителя була виконана й він благополучно перейшов на інший берег. Суддя, попереджений про диво, з пошаною зустрів Святого Спиридона й відпустив його друга.

Відомий із життя Святителя і такий випадок. Якось він зайшов в порожню церкву, звелів запалити лампади та свічки й розпочав Богослужіння. Проголосивши «Мир усім», він з дияконом почув у відповідь зверху безліч голосів, які виголосили: «І духові твоєму». На кожній ектенії невидимий хор співав «Господи, помилуй». З церкви долинали співи й до неї почали поспішати люди. У міру того, як вони наближалися до церкви, дивний спів все більше і більш наповнював їхній слух і тішив серця. Але, коли вони увійшли до церкви, то не побачили нікого, крім Єпископа з кількома служителями, й не чули вже більше небесного співу.

У Святого був звичай із зібраного врожаю одну частину роздавати бідним, а іншу віддавати нужденним в борг. Сам він особисто нічого не давав, а просто показував вхід в комору, де кожен міг взяти, скільки потрібно, а потім повернути таким же чином, без перевірки та звіту.

Відома також розповідь Сократа Схоластика про те, як злодії вирішили викрасти овець Святого Спиридона: пізно вночі забралися вони в кошару, але тут невидимою силою були зв'язані. Коли настав ранок, Святий прийшов до стада і, побачивши пов'язаних розбійників та помолившись, розв'язав їх і довго вмовляв залишити беззаконний шлях і добувати їжу чесною працею. Потім, подарував їм по вівці і, відпускаючи їх, ласкаво сказав: «Це за те, що не дарма ви не спали».

Коли в Олександрії був скликаний Собор заради розтрощення ідолів і капищ, за молитвами отців Собору попадали всі ідоли, окрім одного, найбільш шанованого. Патріарху у видінні було відкрито, що цей ідол залишився для того, щоб його розбив Святитель Спиридон Тримифунтський. Його викликали на Собор і коли корабель пристав до берега й Святитель ступив на землю, ідол в Александрії зі всіма жертовниками розсипався.

Так у праведності й святості прожив Святий Спиридон земне життя і в молитві віддав свою душу Господу близько 348 року. 

Мощі Святителя Спиридона перебувають на острові Корфу (Греція) в церкві на честь його імені, крім правої руки, яка знаходиться в Римі. 

Джерело: http://kolomija.com